БЛАЖЕННИЙ ВЛАДИСЛАВ ФІНДИШ
ВЛАДИСЛАВ ФІНДИШ народився 13 грудня 1907 р. в Костенку Нижнім біля Кросна в Підкарпатті. Після закінчення початкової школи, якою керували в його родинній місцевості сестри Феліціянки, продовжував навчання в гімназії імені Коперника в Кросно. Після її закінчення в 1927 р. вступив до Вищої Духовної Семінарії в Перемишлі, де ректором в той час був о. Ян Баліцький, проголошений блаженним в 2002 р. Прийняв свячення 19 червня 1932 р. Працював вікарієм в Бориславі, Дрогобичі, Стрижеві і Яслі. В 1941 р. став адміністратором, а в серпні 1942 р. настоятелем парафії святих Апостолів Петра і Павла в Новому Жмигороді біля Ясла.
Під час II світової війни не лише з величезним запалом та самопожертвою служив як душпастир, але також організовував матеріальну допомогу потребуючим і листувався з парафіянами, вивезеними на примусові роботи до Німеччини. В 1944 р. через околиці Ясла проходив воєнний фронт. Новий Жмигород, так як і навколишні місцевості, був практично дощенту знищений, а жителі переселені. Серед примусово виселених був також і настоятель, о. Фіндиш, який повернувся до парафії в січні 1945 р. Після повернення розпочав організацію матеріальної допомоги для тих, які зазнали втрат, і для відбудови містечка та католицького захоронення жертв війни. Своєю допомогою огортав усіх мешканців, не зважаючи на національність чи віросповідання, завдяки чому багато лемківських родин уникнули переселення в рамах так званої операції „Вісла”. На запальну душпастирську діяльність, яка за мету мала відбудову не лише матеріальних руїн, які залишились після війни, але передусім віднову віри, релігійних практик, а також морального життя, комуністична влада відповідала переслідуваннями. З 1946 р. Служба Безпеки слідкує за діяльністю о. Владислава Фіндиша. В 1952 р. шкільна влада звільнила його з праці катехита в місцевому ліцеї. Йому також заборонили перебувати в прикордонній зоні, що унеможливлювало його душпастирське служіння в значній кількості парафій.
В роки Другого Ватиканського Собору приймав активну участь у ділі „Добрих діл Собору”, якого ініціатором був єпископат Польщі: метою цього діла було поглиблення віри, а також духовна підтримка справ Собору. В цей час у 56-літнього жмигородського настоятеля дуже погіршується стан здоров’я. У вересні 1963 року переніс операцію по видаленню щитовидної залози і очікував на операцію раку стравоходу, заплановану на грудень того року. Під час одужання о. Фіндиш повернувся до Нового Жмигороду і продовжував діло духовної віднови парафії. До своїх парафіян написав понад сто листів–закликів, в яких заохочував до віднови релігійного життя: частішого відвідування церкви, життя таїнствами, відкинення п’янства та родинних і сусідських суперечок. Свої листи також адресував до тих, які жили без таїнства подружжя. Настоятель пригадував їм про потребу поєднання з Богом і врегулювання своєї ситуації з Церквою, пропонуючи свою допомогу у прийнятті таїнства подружжя. Деякі адресати відчули себе приниженими закликами настоятеля та скаржились на нього комуністичній владі, кажучи нібито частину парафіян він примушує до релігійних практик, а іншим зовсім відмовляє. 25 листопада 1963 р. о. Фіндиш, після допиту в прокуратурі Жешова, був заарештований. В цей самий час в його помешканні представники Служби Безпеки зробили обшук. Під час показового процесу, який відбувся в днях 16-17 грудня 1963 р. в обласному суді в Жешові, його оскаржували в примушуванні громадян до релігійних обрядів та практик, чим він нібито порушив статтю 3 Декрету про охорону свободи совісті та віровизнання з дня 5 серпня 1949 р. Настоятель з Нового Жмигороду був засуджений на два з половиною роки ув’язнення. Про цей процес писала преса усієї Польщі, знеславлюючи особу ув’язненого.
Отець Фіндиш два перші місяці позбавлення волі відбув у в’язниці в замку у Жешові, а в січні 1964 р. був переведений до в’язниці на вулиці Монтелупих у Кракові. На захист ув’язненого священика, який потребував лікування, виступили керівники перемишльської дієцезії і адвокат. Проте прокуратура, як і суд, спеціально посилаючись на фіктивні перешкоди, відкидали усі скарги, відмовляли дозволу на лікування і проведення необхідної операції на рак. Через це, а також внаслідок фізичних та психічних знущань, стан здоров’я в’язня різко погіршувався. З приводу надзвичайного знесилення 29 лютого 1964 р. він був умовно звільнений з в’язниці і повернувся до Нового Жмигороду. Помер через декілька місяців, 21 серпня. Його похорон став великою публічною маніфестацією віри і спротиву діям комуністичної влади. На гробі свого настоятеля парафіяни, які від самого початку бачили у ньому справжнього мученика за віру, зобразили Ісуса Доброго Пастиря, який готовий віддати своє життя за довірені йому вівці.
На прохання мешканців, священників, інституцій регіону, ординарій жешівської дієцезії, єпископ Казимир Гурний, 27 червня 2000 р. розпочав беатифікаційний процес на рівні дієцезії. 20 грудня 2004 року Конгрегація у Справах Святих, за дорученням Святішого Отця Йоана Павла II, видала декрет про мучеництво Слуги Божого: „Отець Владислав Фіндиш, зміцнений благодаттю Божою, відважно зносив багаторазові переслідування та страждання. Будучи свідомим небезпек, які йому загрожували, не ухилявся від обов’язків священика і, не жалкуючи власних сил, турбувався насамперед про духовне добро своїх вірних. З великою мужністю зносив переслідування комуністичної влади, а страждання, які зазнав у в’язниці, призвели до його смерті. Слідуючи за прикладом Божественного Спасителя, пробачив своїм переслідувачам і молився про їх навернення” (фрагмент з декрету). Підтверджено, що о. Фіндиш помер внаслідок завданих йому страждань у в’язниці in odium fidei, тобто через ненависть до віри, а також підтверджено факт його мучеництва.
Апостольський Лист, яким Святіший Отець Бенедикт XVI підніс його до лику блаженних, був урочисто оголошений 19 червня 2005 р. y Варшаві, підчас закінчення Національного Євхаристичного Конгресу.
Справа о. Владислава Фіндиша – це перший закінчений беатифікаційний процес повсталої у 1992 році жешовської дієцезії, а також першою офіційно підтвердженою Церквою мученицькою жертвою комуністичної системи в Польщі.
tłum: ks. Leon Salomon